ОмскАвтоСклад

Андріївська селищна рада Балаклійського району

Головна

Андріївка – селище міського типу, розташоване на лівому березі Сіверського Дінця за 22 км. від м.Балаклія. Шосейними шляхами наше селище з’єднано із Балаклією і містом Зміїв. 

Згадка про нашу місцевість — Андрієві Лози на Дінці — зустрічається вже у виданні 1627 року «Книге Большому Чертежу». Ця назва залишалася і тоді, коли в 1663 році «під государеву руку» сюди переселилися «черкаси» — українці з отаманом Я.С. Чернігівцем. Вони збудували на татарських бродах по Дінцю кілька міст та слобод. В документах за 1670, 1673 1681 та 1689 роки поселення, засноване                 Я. Чернігівцем та групою козаків, називається то слободою, то містом, то містечком Андріївкою.

Андрієві Лози (Андріївка) будувалися при озері Уступ, як одне з укріплень на південному кордоні Росії проти нападів кримських татар. У 1673 році, наприклад, чугуївський воєвода доповідав цареві, що у серпні того ж року багато татар було «і під слободою Андрієвими Лозами»; у 1681 році андріївський сотник Василь Сибірський писав чугуївському воєводі, що татари знову з'явилися під Андріївкою і забрали в полон 10 козаків та челяді — хлопців і наймитів — 10 чоловік.

У 1685 році Андріївська сотня була підпорядкована Ізюмському полку. 13 липня 1688 року Ізюмський полк наздогнав біля Андріївки татарський загін, що вчинив напад на Балаклію. Грабіжники зазнали поразки і кинулися тікати через Дінець, причому багатьох жителів Балаклеї та Андріївки, взятих у полон, вони на броді порубали і потопили. Татарські набіги продовжувались майже до половини XVIII століття.

Незважаючи на агресію татар, яка дуже заважала господарському розвитку селища, воно росло і економічно міцніло. У 1732 році в Андріївці проживало 1364 чоловік. В слободі була відкрита школа, де дітей навчав дяк. 

Цікаві факти про господарський розвиток слободи знаходимо в географічному описі 1767 року. «Та слобода,— говориться в описі,— розташована понад озерами Уступом і Лозами з північної сторони. В ній на рік буває два ярмарки: липня 20 — два дні, жовтня 26 — два дні. На них приїжджають купці з Харкова, з Чугуївського посаду і з різних місць Ізюмської провінції. Товари привозять шовкові, бавовняні і сукна різні, закордонні й інші... Звичайний торг бував в п'ятниці і  в неділю, купецтва ніякого немає, ремесло у жителів частково-шкіряне, сиром'ятне, шевське, ковальське, полотняне, швацьке... При тій слободі Андріївці висівається хліб — жито, пшениця, овес, ячмінь, просо, гречка, горох. Утримуються рогата худоба, коні, вівці, кози, свині» .

Населення займалося також полюванням і рибальством, виварюванням селітри, налагоджувало гончарне виробництво, виробництво цегли. Багато жителів слободи займалося винокурінням.

Вже в той час відбувався процес перетворення козацької старшини на великих землевласників, який завершився  у другій половині XVIII століття.  З переписки канцелярії   слобідсько-українського   губернатора   відомо про численні факти втечі селян від поміщиків. У   1763 році, наприклад, власник селітроварень в Анд¬ріївці та інших селах поміщик М.Милорадович звертався до губернської канцелярії з проханням допомогти йому повернути 20 біглих робітників.

В цій місцині відбувалися досить значні антиурядові виступи. Велике незадоволення викликав указ Катерини II про пе¬реведення козаків у розряд військових обивателів. У зв'язку з цим жителі слободи повинні були платити подушний податок, від якого вони раніше звільнялися. Коли указ 21 грудня 1765 року зачитали жителям Андріївки, вони його не визнали. Після цього губернатор послав у село 2 ескадрони солдатів, які мали заарештувати найактивніших учасників виступу і покарати їх. Андріївці проявили велику солідарність — всі жителі села заявили про свою участь у виступі. 

Смілива поведінка козаків налякала начальника карального загону, і він викликав на підмогу ще дві роти піхотинців. Карателі заарештували 213 козаків, яких закували в колодки і етапом погнали в Ізюм. З них 33 чоловіки були визнані невинними, а інші покарані, в тому числі 25 козаків були жорстоко биті батогами. 9 чоловік, ватажків виступу, катували в Ізюмі, а потім ще й в губернській канцелярії. Лише такими заходами населення Андріївки примусили платити податки казні. У 1767 році з нього зібрали податків на суму 1426 крб. 25 копійок.

У 1797 році в слободі проживало 4847 чол., 4316 з них. як зазначалося в стати¬стичних матеріалах, військові обивателі, 444 чол. перебували в кріпосній залежності (кріпаків мали поміщики Милорадович та Неєлов) і 172 «різночинці».

Великим лихом для українського народу були військові поселення. У військове відомство Андріївка була переведена весною 1817 року. Тут розташувався Борисоглібський полк. В зв'язку з цим слобода була перейменована і названа Новоборисоглібськом. Все доросле чоловіче населення від 18 до 45 років оголошувалось військо¬вими поселенцями і ділилося на підрозділи. Поселенець мав утримувати своїм коштом ще й 3-х солдатів. Всі поселенці носили військову форму, жили і працювали за військовим розпорядком і регламентацією. Навіть одружитись поселенець міг лише з дозволу начальства. Кожен день військовопоселенець мусив працювати, а тих, хто не виконував «урока», били, проганяли крізь стрій. Дітей починали муштрувати з семи років.

Військові поселенці всіляко протидіяли політиці уряду. Доходило навіть до збройних виступів. Великий вплив на населення Андріївки мало повстання військових поселенців у 1829 році, коли уряд вирішив перевести на становище військових поселень ще 16 сіл Зміївського і Ізюмського повітів.

Після ліквідації військових поселень переважна більшість населення Андріївки була переведена на становище державних селян. Напередодні реформи 1861 року в селі налічувалося 5871 чоловік населення.

З 1875 по 1880 рік в Андріївці, в казармах колишнього Борисоглібського полку розміщувався політичний каторжний централ. Першими в'язнями централу були народники А.В. Долгушин,                   М.А. Плотников, Д.І. Гамов, Д.І. Папін та інші.

Умови в тюрмі були дуже важкими. Один з в'язнів М. П. Сажин в своїх «Спогадах» писав, що посеред тюремного майдану Новоборисоглібського централу містилася велика будівля, розрахована на 600 арештантів, але утримувалося в ній близько 900 чоловік. За головною будівлею, праворуч, був двоповерховий корпус з одиночними камерами, по 11 камер на кожному поверсі. Цей корпус призначався для політичних каторжан. Політичні в'язні позбавлялися будь-яких прав: їм не до¬зволялися побачення, часто заборонялися прогулянки.

На початок XX століття Андріївка стала вже, як відмічалося у виданнях того часу, «досить людним волосним селом». Населення її становило 7500 чоловік. П'ять разів на рік тут відбувалися ярмарки. В селі було чимало крамниць, що належали місцевим багатіям, дві церкви і тільки одна школа, доступ до якої для дітей сільської бідноти був дуже обмеженим.

Повновладними господарями села були поміщики Лісовицькі, Вересовичі, Харченки та куркулі, які особливо зміцніли після столипінської аграрної реформи.

Населення села було об'єднане у дві сільські громади, старостами яких, як правило, обиралися куркулі. В руках поміщиків та куркулів знаходилося і волосне управління та суд.

  В 1910 році поблизу села була збудована залізнична станція Шебелинка. До Андріївки немов наблизились великі промислові центри, такі, як Харків, Луганськ, Юзівка. Трудящі села, що брали участь у будівництві залізниці, знайомилися з революційно настроєними робітниками. В селі все частіше стали з'являтися прокламації, поширювались революційні настрої.

У 1913 році в Андріївні була збудована лікарня, в якій працювали всього один лікар і фельдшер та 16 санітарів. Вони обслуговували населення всієї волості. Із навчальних закладів у селі була церковна-приходська школа, в якій напередодні першої світової війни навчався 141 учень і працювало 2 вчителя. Доступ у неї бідних людей був обмеженим.

Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції андріївські  селяни,  під  впливом  більшовицької  агітації,  забирали  в  поміщиків землю.  Величезне значення для встановлення Радянської влади на селі після Жовт¬невої революції мали настанови повітового з'їзду Рад селянських депутатів, що від¬бувся у Змієві 20 січня 1918 року. З'їзд прийняв рішення про встановлення влади Рад в усьому повіті.

Під час окупації Андріївки кайзерівськими військами була створена підпільна група у складі п'яти чоловік — колишнього матроса Д. Г. Шматька, жителів села П.П. Куслія, П.М.Малихіна,        М. А. Тарасишина та І.І. Носика.

На кожного члена групи покладалися певні обов'язки — П.М. Малихін вербував нових підпільників, Д.Г. Шматько та Т. Носик відали доставкою більшовицької літератури, П.П. Куслій та М.А. Тарасишин повинні були поширювати літературу серед населення. Активну участь у роботі групи брала також дружина П.М. Малихіна — А.І. Малихіна. Вже в травні група, яка поповнилася новими членами, розгорнула роботу по здобуванню зброї — на станції Шебелинка підпільники під керівництвом Д. М. Пивовара захопили німецький кулемет, знищивши вартового. Згодом був розстріляний стражник М. Кущ, який всіляко допомагав окупаційним властям грабувати населення, зокрема з К. О. Олійником.

Особливо активізувалася робота андріївських підпільників наприкінці 1918 року. Бійці партизанського загону Д. Коробка, П. Лещенко, С. Чаговець, Я. Па¬тока активно діяли по встановленню радянської влади на території Андріївки.

Так ще до приходу Червоної Армії в Андріївці була встановлена Радянська влада. Згодом частина бійців була відряджена в Київ, у розпорядження Всеукраїнської Надзвичайної комісії, а 120 чол. під керівництвом М. Малихіна залишені для боротьби з ворогами радянської влади в повіті. Величезну допомогу у зміцненні Радянської влади подав загін революційному комітету Андріївки. Ревком села у ці дні очолював колишній солдат царської армії більшовик М. І. Шкурат. До ревкому входили також жителі села Ф. В. Зеленський, Д.М. Пивовар та 3.Я. Курочка. Революційний комітет вів роботу по забезпеченню сільської бідноти землею. Були конфісковані землі і майно поміщиків Лісовицьких, Вересовича, Харченка, Сиверцева і поділені між трудящим селянством волості.

До складу Андріївської волості входили тоді села Андріївка, Пришиб, Петрівське, Лісовицьке, Нова Андріївка, Вовчий Яр, Копанка, Олександрівка, Михайлівка. Ревком та партійний осередок села, що вже на 15 березня 1919 року налічував у своїх рядах 30 членів партії та співчуваючих, систематично посилали у ці села своїх працівників. Незабаром головою волосного виконавчого комітету став Д. М. Пивовар — житель села, селянин-бідняк. До виконкому були обрані також члени революційного комітету та бійці партизанського загону. Коли влітку 1919 року до Андріївки наблизилися денікінські частини, працівники волосного комітету відступили разом з партизанським загоном Платона Малихіна. В Змієві загін влився в 1-у Зміївську Радянську роту, а та — в 6-й кавалерійський Чугуївський полк. У складі цього полку андріївські партизани воювали проти білогвардійців.

Багато лиха зазнала біднота села від денікінців. Все поміщицьке майно і землю, що були передані ревкомом селянам, білогвардійці відібрали. Вони примушували селян сплачувати велику контрибуцію поміщикам і куркулям. Особливо жорстокі розправи чинили денікінський староста Т. Сляднєв, поліцейські — місцеві куркулі Корсун, Титаренко. Вони власноручно сікли селян, грабували їх майно.

23 грудня 1919 року село було визволено від денікінців. 

В умовах великої розрухи, завданої інтервентами та внутрішньою контррево¬люцією, почали андріївці відбудовувати зруйноване господарство. В Україні ще продовжувалася громадянська війна, яка не обминула і Андріївку. Боротьба за владу точилася жорстока. Представники різних політичних сил «розривали» Андріївку на шматки. Більшовики, білогвардійці, махновці – всі прагнули до влади у достатньо багатому селищі.

І тільки в кінці 1920 року в Андріївці остаточно установилася радянська влада і розпочалося мирне життя. 

В 1923 році, коли Андріївка стала центром однойменного району, тут було створено комісію незаможних селян, яка керувала роботою комнезамів усіх сіл району. На кінець 1923 року діяли 15 сільських комітетів незаможних селян. В 1924 році колишній командир партизанського загону П. М. Малихін організував комуну на хуторі Єгорівці. В організації перших колективних господарств активну роль відіграли також комсомольці Андріївки. В 1927 році було створено одне з перших на селі товариств спільного обробітку землі.

У 1928 році бідняцькі господарства Андріївки об'єдналися в комуну ім. Т. Г. Шевченка. Комунарам виділили землю, конфіскований у куркулів інвентар.

В квітні 1929 року в Андріївці було організоване ще одне товариство спільного обробітку землі — «Червоний партизан». Його членами стали 23 бідняцькі сім'ї. В 1931 році у комуні вже налічувалося 120 чоловік. 

В роки розгортання в країні масового колгоспного руху в Андріївці було орга¬нізовано колгосп «Червоний Донець», на чолі якого став місцевий активіст П. В. Куценко. Колгосп «Шлях до нового життя» очолив М. Д. Бутко, а ім. 8 Березня — М. Г. Підосиновський. 

За роки довоєнних п'ятирічок колгоспи селища зміцніли. Зростали прибутки колгоспників. В Андріївці з'явилися установи і підприємства, про які дореволюційне село не могло навіть мріяти. Тут збудували електростанцію, маслозавод, організували МТС. До послуг трудящих були лікарня, дитяча консультація. До революції тут діяла двокласна школа, в якій навчався 141 учень. 

Радісні перспективи приніс 1941 рік. В колгоспах Андріївки було вчасно проведені польові роботи, колгоспні лани обіцяли щедрий урожай. День 22 червня 1941 року припав на неділю – вихідний день. І коли на мирні будинки Києва, Одеси, Севастополя вже падали перші фашистські бомби, в Андріївні все ще дихало покоєм. 

З перших днів  війни до лав Червоної Армії стали тисячі патріотів Андріївки. В жовтні 1942 року на схід евакуювались державні установи, вивозились колгоспне майно, худоба. А населення, яке залишилося в селищі, зводило оборонні споруди на берегах Дінця.

Фашисти вдерлися в селище 7 грудня 1941 року і в перші ж дні розстріляли 12 депутатів селищної ради, заарештували і закатували 61 активіста. Загинули активісти, партизани часів громадянської війни:

А.К. Десятник, І.Г. Курочка, М.А. Лещенко, А.А. Мошура, П.І. Дуб, Т.П. Петренко та інші. Всього в період тимчасової окупації гітлерівці розстріляли 500 радянських громадян, на каторжні роботи вивезли 635 юнаків та дівчат.

Окупанти створили в селищі два табори військовополонених радянських солдат і офіцерів, яких утримували в нелюдських умовах: в'язні цих таборів щодня вмирали на холодній цементній підлозі. 

Андріївці чинили опір ворогу, брали активну участь в боях проти німців у складі Балаклійського партизанського загону. Партизанами були Н.П. Ященко, А.В. Цміль, Г.М. Пивовар, П.Г. Пивовар, Є.Є. Бовт та інші. їм не довелося дожити до днів перемоги. Схоплені гітлерівцями під час виконання бойового завдання, вони в грудні 1942 року були розстріляні.

За зв'язок з партизанами фашисти повісили на центральній площі селища робітника Д.П. Шейка. Три дні вони забороняли зняти тіло патріота, на грудях якого висіла дощечка з написом "Партизан".

П.І. Сухомлина, Д. Скаргу розстріляно за те, що допомагали військовополоненим. Ф.Є. Бовт ходила на зустріч з партизанами і німці дізналися про це. Коли фашисти і поліцаї прийшли заарештувати її, мужня патріотка кинула в них гранату. Ф.Є. Бовт була схоплена і розстріляна, а її син відправлений на каторгу до Німеччини.

Велику мужність виявили під час війни жителі Андріївки в лавах Радянської армії. Героїчними подвигами відзначився житель Андріївки полковник Радянської Армії Борис Демидович Шевченко, який за участь у форсуванні Дніпра получив звання Героя Радянського Союзу.

 9 лютого 1943 року частини Червоної Армії звільнили селище. В боях під Андріївкою німці втратили близько тисячі своїх солдатів і офіцерів. Було підбито 3 німецькі танки, знищено 150 автомашин, збито 2 транспортних і 1 бомбардувальний літак, розбито 10 гармат, багато підвід і коней.

До дня Перемоги всі колгоспи селища освоїли довоєнні посівні площі. Почала працювати машинно-тракторна станція, відновлювалося громадське тва¬ринництво. Поверталися і включалися в роботу демобілізовані з Радянської Армії воїни. Вже в 1948 році андріївські колгоспи продали державі стільки хліба, скільки продавали його до війни.

В 1954 році в Андріївці залишалося два колгоспи — ім. Горького і «Дружба» На той час вони стали економічно міцними господарствами. В останні роки андріївські колгоспи злилися і були реорганізовані в одне велике господарство — радгосп «Горьківський», що спеціалізувався на виробництві овочів і тваринництві. 

Сьогоднішня Андріївка — велике робітниче селище. За післявоєнні роки воно зросло, упорядкувалося. Особливо широко розгор¬нулося індивідуальне житлове будівництво. Виросло багато нових добротних будинків. 

Крім того, що Андріївка являє собою чудове селище, на її території розміщено багато підприємств, де трудяться і примножують  багатства нашої країни невтомні трудівники селища.

В травні 1956 року було створено Шебелинське автотранспортне підприємство під назвою АТК. Тоді в ньому нараховувалось 230 чоловік і 85 одиниць рухливого транспорту. Першим директором був Шестірко Гаврило Пилипович. Розташовано АТК було на вулиці 1 Травня. В 1965 році контора була переведена  до Андріївського переїзду. В 1976 році АТК була об’єднана з Курганською конторою, з цього часу її почали назвати ШАТП. Підприємство здійснювало перевозки вантажів і службовців по всій Україні. Сьогодні на автопідприємстві нараховується близько 1000 чоловік, які продовжують перевезення необхідних вантажів по території нашої країни. Змінилась назва з ШАТП на ШУТТ, але не змінилось відношення працівників до роботи. Вони і сьогодні сумлінно працюють на благо рідного краю.

Далеко за межами нашої держави відомий газопереробний завод, який знаходиться теж на території нашого селища. Стрімкий темп розвитку Шебелинського родовища надав можливість вже в 1960 році дати державі першу продукцію газопереробного заводу. Завод розпочав переробляти газовий конденсат. Основною продукцією заводу в перші роки існування були: автомобільний бензин, дизельне паливо, Бензин-розчинник, що використовувався для виготовлення фарб. Сьогодні завод  являє собою сучасне модернізоване підприємство, яке легко конкурує з аналогічними підприємствами України.

На превеликий жаль  сьогодні вже не існує таких підприємств як: швейна фабрика, промкомбінат, сільгосптехніка, КСП «Андріївське», але на зміну їм приходять сучасні цехи, фермерські господарства, прекрасно обладнані магазини. 

Невпізнанно змінилося культурне обличчя селища. Якихось 100 років тому тут важко було знайти письменну людину, рідко хто міг вивести на папері своє прізвище. Сьогодні в селищі   працюють   понад   500 спеціалістів   різних   галузей з середньою і вищою освітою. В двох середніх школах навчаються 800 учнів, а робітнича молодь має можливість одержати середню освіту у вечірній школі. 

В селищі працюють: 2 загальноосвітні школи, 2 бібліотеки, пошта, дитячий садок, Будинок дитячої та юнацької творчості, АТС, поліклінічне відділення, будинок культури.  Є в Андріївці також церква Різдва Пресвятої Богородиці, яку називали Соборною і яка побудована була не пізніше 1666 року стараннями Григорія Вересовича на благодійні кошти мирян.